Віолета Петрова
ПЕРЕДОСІННЄ
Душа моя зіщулена, неначе
закинуте у терня кошеня,
нявчить тужливо і тремтить зі страху.
Посріблені нитки в моїм волоссі
нагадують про літо –
про моє літо,
коли не впало й крапельки дощу.
Вітер час від часу
збива безплідні віти –
й на землю пада сухе листя,
наче молитва про дощ.
Проте замість дощу –
з неба сипле град!
Тривога кублить собі гніздо –
і в ньому оселяється Страх.
Один малий світлячок,
що я його назвала Надією,
сполохано шукає шпарину
і хоче відлетіти,
аби вернутися у літо,
в теплі ночі.
Туди, де була любов
і лунав дует цвіркунів.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Виолета Петрова
ПРЕД ЕСЕН
Душата ми се свива като
изхвърлено в трънаци котенце,
мяучи жално и трепери от студ.
Посребрените нишки в косите ми
напомнят за лятото –
моето лято,
през което нямаше капчица дъжд.
Вятърът на времето
брули безплодните клони
и по земята се сипят сухи листа,
като молитви за дъжд.
Но вместо дъжд –
се изсипва градушка!
Тревогата свива гнездо
и в него се настанява Страхът.
Една малка светулка,
която нарекох Надежда,
уплашено търси пролука
и иска да отлети,
за да се върне при лятото
в топлите нощи.
А там беше любов
и дует на щурци.