Осінній сонет
Зелених струменів ріки блищить каскад,
Склада симфонію води ледь чутних звуків.
Мовчить осінній ліс. Ні шурхоту, ні стуку.
Зів’яленого листя прілий аромат
Нагрітий ясний день перетинає сухо.
Кущів калини жар, і димний виноград,
І рідких яблук дух таїть підсохлий сад.
Куняє пес рудий – прикрив мисливські вуха,
Хвостом ледь смикає. Щось бачить уві сні.
І так пронизлива в той час стає мені
Мить ностальгічна та прощання з теплим літом!
Іде новітній строк – початок інших тем.
І поступово все яснішає катрен
Спокійного, як сон, осіннього привіту.
Сонет осінній
Безлюдний дачний світ. На клумбі мальви
Очаруванням ще цвітуть прощальним.
Ріки світлішає пісочне дно.
Малини зарості прозорі стали,
Вже яблук на гнучких гілках замало,
А слив – так жодної нема давно.
Золотоносна знов до нас прийшла.
Як швидко почали перегортатись
Роки, якійсь важливі дати,
Як невблаганно шурхотить мітла!
Жовтневий південь не дає тепла.
Лише луною гучно відізватись
Спроможний ліс. Отож тепер прощатись
З минулим треба. Бо нові діла.