СКАЛА СКОРБИТ
Нина Плаксина
http://www.stihi.ru/avtor/plaksinanina , http://www.stihi.ru/2012/01/18/7982
Перевод с русского на украинский язык: Николай Сысойлов
====================================== СКАЛА СКОРБИТ
====================================== Нина Плаксина
================================ Мечтавшему стать военным лётчиком
====================================== Вплелось в тропинку и живёт
====================================== Начало эпопеи…
====================================== Тропа к развалинам ведёт
====================================== Античной Гераклеи.
====================================== А там – вода, синее глаз,
====================================== Таинственнее тайны.
====================================== Пройдёшь туда, хотя бы раз,
====================================== Фантазии дизайны
====================================== Так околдуют – не уйдёшь.
====================================== Дом – Казантип – и точка.
====================================== Всё. Казантипом ты живёшь.
====================================== Азовом дышит строчка.
====================================== Тропа – к кресту. Скала скорбит.
====================================== На стороне отвесной
====================================== Слезами моря след пробит
====================================== Мольбою бессловесной.
====================================== О непрожитой жизни плач,
====================================== И вздохи волн, и ветра…
====================================== Не вздор бумажка, нет – палач,
====================================== Ушедший от ответа.
====================================== Бумажка–справка, как приказ,
====================================== Как ком на повороте.
====================================== А в ней – судьба, в мечте отказ…
====================================== Жизнь сорвана на взлёте.
====================================== В глазах плывут, скользят слова
====================================== По-деловому строго…
====================================== Опять комиссия права:
====================================== «Дел интересных много.
====================================== Ты кем угодно можешь стать,
====================================== Но… не военным, не летать».
====================================== Неумолим диагноз, строг,
====================================== И не преодолеть порог.
====================================== Не принял юноша, не смог
====================================== И не нашёл ответа.
====================================== Из тысяч жизненных дорог
====================================== Ему нужна лишь эта:
====================================== Летать. Поближе к звёздам быть.
====================================== Такая жизнь – награда:
====================================== Стремительно рвануться, взмыть.
====================================== Другой – совсем не надо…
================================ Эпилог
================================ За тихим плеском горе заструилось
================================ Над пенною, зелёною волной.
================================ Ковыльное раздолье серебрилось.
================================ Синело небо скорбной глубиной…
================================ http://www.stihi.ru/2012/01/18/7982
======================
Казантипський Хрест
========================
(перевод на украинский,
с расширением легендной части: Николай Сысойлов)
***
Поету, що мріяв стати льотчиком
Над Казантипом навіть час –
Безсмертна епопея:
Ти чуєш, як вітає нас
Антична Гераклея?
Глянь, мис – здійнявши два крила –
Летить над часом вічним…
Колись протока тут була,*
Цвів Світ елліністичний –
За Критським типом: «Цар – для слуг;
Натхнення – як правління».
Тут процвітає й досі дух
Свободи та прозріння.
Мис Казантип – хоча й не Крит –
Пройнявся духом Критським.
Є навіть, кажуть, лабіринт
У надрах Казантипських.
Царює зараз там вода –
Пірнати далеченько…
Де вхід? – «Татарська борода»,*
Що в бухті «Перша Сенька»…
А ось легенди наших літ –
Їм більше півсторіччя:
Якийсь юнак знайшов той вхід,
Прогулюючись ніччю.
Чому вночі був хлопець там –
Легенди не гово'рять.
Та «Казантипський Мінотавр»
Його затяг до моря.
А інші стверджують: «Нептун…»,
А треті: «Ні, Русалка, –
Яка поставила мету
Влюбити хлопця палко»…
А може – древній «Рибо-завр»:
Деталі правди скриті.
Та, кажуть, хлопець сам казав,
Що був у лабіринті.
Ходи затоплені, сповна.
Та є печер багато,
Де сухо, сві'тло, теплина':
Куди не глянеш – злато…
Казав, що ніби був «як раб»
Страшно'му «Чуду-Юду»,
Бо відчищав три тижні скарб
Від пилу та від бруду.
Старався хлопець не «за так»:
Зоставсь живим – і добре!
А тут отримав ще й п’ятак
(Сховав на мисі «Кобра»).
"То – «нерозмінний»!... дивна річ –
Сказав йому «хазяїн» –
Зарий на мисі, в я'сну ніч:
Полюблять гроші "зайві"…».
А ще сказав той «Рибо-гриз» –
Гласить одне сказання –
"Жбурни п’ятак зі скелі вниз –
І збудеться бажання"…
Пройшли роки, змужнів юнак,
Став парубком завидним.
Можливо, "винен" і п’ятак, –
Та був завжди' не бідним.
А головне, юнак з тих пір
Душею став багатим:
Співав про небо, Кримський вир –
Був кожен вірш крилатим.
Завжди' був поруч вірний друг,
Улюблена Марія…
Та пропікала болем дух
Дитяча давня мрія.
Ах, як літати він бажав:
Всім літакам був радий!
Вступав до «льотного» … –
нажаль,
Були у серці вади.
Він свято вірив у дива',
Страха'м дививсь у вічі:
Заяву тричі подавав –
І відказали тричі.
А на четвертий… – сам забрав…
І, п’ятака відривши,
Жбурнув "свій скарб" у пінний вал,
Що став рожево-рижим.
І затягнула небо мла,
Шануючи поета…
Шепочуть люди, що була
Несправжньою монета:
Хтось підмінив її колись –
І сталося тут горе…
Насправді – він злетів у вись,
Став чайкою над морем.
Став рідним домом Кримський звід,
Збулась дитяча мрія…
А ще гово'рять, що услід
Злетіла і Марія…
Глянь, Хрест.. – розкривши два крила –
Летить над мисом Кримським.
Шепоче морю ковила'
Легенди Казантипські…
Епілог:
На скелі, що у «Гли'нищі-Воро'тні»,*
Пари'ть над Казантипом крізь віки'
Священний Хрест… – він, кажуть, приворотний:
У море – на любов! – монетку кинь…
«І ти повіриш, друже, у дива'» –
Кричать чайки' Марія та Іван…
----------
*в Античні часи, – коли Акташьске озеро, яке поруч з мисом Казантип, було морською затокою, – на Казантипському півострові (а також на самому мисі Казантип, де і зараз періодично проводяться розкопки вздовж «Археологічного узбережжя») знаходилося кілька елліністичних поселень;
*за легендами, у печері «Татарська борода», що розташована в Першій Сенькіній бухті (Сенькіних бухт дві, вони об’єднані численними підземними ходами), приховано декілька скарбів – різних часів та народів, що проживали на мисі та півострові Казантип;
*«Гли'нище-Воро'тня» (або «Гли'нище» чи «Воро'тня») – дуже живописна бухта з подвійною назвою на південному узбережжі («Археологічне узбережжя») мису Казантип.
***
Николай Сысойлов,
14-15.10.2018
Коллаж мой – на основе фото из интернета (виды мыса Казантип, Нина Плксина)
=============
С ударениями
======================
Казанти'пський Хрест
========================
(перевод на украи'нский,
с расширением легендной части: Николай Сысо'йлов)
***
Пое'ту, що мрі'яв ста'ти льо'тчиком
Над Казанти'пом на'віть час –
Безсме'ртна епопе'я:
Ти чу'єш, як віта'є нас
Анти'чна Геракле'я?
Глянь, мис – здійня'вши два крила' –
Лети'ть над ча'сом ві'чним…
Коли'сь прото'ка тут була',*
Цвів Світ елліністи'чний –
За Кри'тським ти'пом: «Цар – для слуг;
Натхне'ння – як правлі'ння».
Тут процвіта'є й до'сі дух
Свобо'ди та прозрі'ння.
Мис Казанти'п – хоча' й не Крит –
Пройня'вся ду'хом Кри'тським.
Є на'віть, ка'жуть, лабіри'нт
У на'драх Казанти'пських.
Царю'є за'раз там вода' –
Пірна'ти далече'нько…
Де вхід? – «Тата'рська борода'»,*
Що в бу'хті «Пе'рша Се'нька»…
А ось леге'нди на'ших літ –
Їм бі'льше півсторі'ччя:
Яки'йсь юна'к знайшо'в той вхід,
Прогу'люючись ні'ччю.
Чому' вночі' був хло'пець там –
Леге'нди не гово'рять.
Та «Казанти'пський Мінота'вр»
Його' затя'г до мо'ря.
А і'нші стве'рджують: «Непту'н…»,
А тре'ті: «Ні, Руса'лка, –
Яка' поста'вила мету'
Влюби'ти хло'пця па'лко»…
А мо'же – дре'вній «Рибо-за'вр»:
Дета'лі пра'вди скри'ті.
Та, ка'жуть, хло'пець сам каза'в,
Що був у лабіри'нті.
Ходи' зато'плені, сповна'.
Та є пече'р бага'то,
Де су'хо, сві'тло, теплина':
Куди' не гля'неш – зла'то…
Каза'в, що ні'би був «як раб»
Страшно'му «Чу'ду-Ю'ду»,
Бо відчища'в три ти'жні скарб
Від пи'лу та від бру'ду.
Стара'вся хло'пець не «за так»:
Зоста'всь живи'м – і до'бре!
А тут отри'мав ще й п’ята'к
(Схова'в на ми'сі «Ко'бра»).
"То – «нерозмі'нний»!... ди'вна річ –
Сказа'в йому' «хазя'їн» –
Зари'й на ми'сі, в я'сну ніч:
Полю'блять гро'ші "за'йві"…».
А ще сказа'в той «Рибо-гри'з» –
Гласи'ть одне' сказа'ння –
"Жбурни' п’ята'к зі ске'лі вниз –
І збу'деться бажа'ння"…
Пройшли' роки', змужні'в юна'к,
Став па'рубком зави'дним.
Можли'во, "ви'нен" і п’ята'к, –
Та був завжди' не бі'дним.
А головне', юна'к з тих пір
Душе'ю став бага'тим:
Співа'в про не'бо, Кри'мський вир –
Був ко'жен вірш крила'тим.
Завжди' був по'руч ві'рний друг,
Улю'блена Марі'я…
Та пропіка'ла бо'лем дух
Дитя'ча да'вня мрі'я.
Ах, як літа'ти він бажа'в:
Всім літака'м був ра'дий!
Вступа'в до «льо'тного» … –
нажа'ль,
Були' у се'рці ва'ди.
Він свя'то ві'рив у дива',
Страха'м диви'всь у ві'чі:
Зая'ву три'чі подава'в –
І відказа'ли три'чі.
А на четве'ртий… – сам забра'в…
І, п’ятака' відри'вши,
Жбурну'в "свій скарб" у пі'нний вал,
Що став роже'во-ри'жим.
І затягну'ла не'бо мла,
Шану'ючи пое'та…
Шепо'чуть лю'ди, що була'
Неспра'вжньою моне'та:
Хтось підміни'в її коли'сь –
І сталося' тут го'ре…
Наспра'вді – він злеті'в у вись,
Став ча'йкою над мо'рем.
Став рі'дним до'мом Кри'мський звід,
Збула'сь дитя'ча мрі'я…
А ще гово'рять, що услі'д
Злеті'ла і Марі'я…
Глянь, Хрест.. – розкри'вши два крила' –
Лети'ть над ми'сом Кри'мським.
Шепо'че мо'рю ковила'
Леге'нди Казанти'пські…
Епіло'г:
На ске'лі, що у «Гли'нищі-Воро'тні»,*
Пари'ть над Казанти'пом крізь віки'
Свяще'нний Хрест… – він, ка'жуть, приворо'тний:
У мо'ре – на любо'в! – моне'тку кинь…
«І ти пові'риш, дру'же, у дива'» –
Крича'ть чайки' Марі'я та Іва'н…
----------
*в Анти'чні часи', – коли' Акта'шьске о'зеро, яке' по'руч з ми'сом Казанти'п, було' морсько'ю зато'кою, – на Казанти'пському піво'строві (а тако'ж на само'му ми'сі Казанти'п, де і за'раз періоди'чно прово'дяться розко'пки вздовж «Археологі'чного узбере'жжя») знахо'дилося кі'лька елліністи'чних посе'лень;
*за леге'ндами, у пече'рі «Тата'рська борода'», що розташо'вана в Пе'ршій Се'нькіній бу'хті (Се'нькіних бухт дві, вони' об’є'днані числе'нними підзе'мними хода'ми), прихо'вано де'кілька скарбі'в – рі'зних часі'в та наро'дів, що прожива'ли на ми'сі та піво'строві Казанти'п;
*«Гли'нище-Воро'тня» (або «Гли'нище» чи «Воро'тня») – ду'же живопи'сна бу'хта з подві'йною на'звою на півде'нному узбере'жжі («Археологі'чне узбере'жжя») ми'су Казанти'п.
***
Николай Сысойлов,
14-15.10.2018
Коллаж мой – на основе фото из интернета (виды мыса Казантип, Нина Плксина)