Був такий собі кривляка,
Обзивайко, задирака.
Вчора у дворі ходив –
Петю боляче набив.
За косичку смикав Дашу,
Грудку кинув у Наташу,
Із Миколки насміхався,
На Данилка обзивався.
Гілку з дерева зламав,
Наче шаблею махав.
Соняшники поваляв,
Квітам «голови» зрубав.
Ніби справжні вороги
Оточили навкруги.
Дірку проламав в паркані
У садок до баби Мані.
Не потрібно воювати,
Груші в пазуху складати.
Сливи, вишні та малину
В торбі потягнув на спині.
Ходить хлопчик не ставок,
Ловить інколи жабок.
Соломину в їх стромляє,
Як ті кульки надуває.
Якось кошеня впіймав,
У ставок його жбурляв.
Вже й сміявся, й веселився,
Доки котик утопився.
А додому як прийшов,
В татка цигарки знайшов.
На горищі закурив –
Хату і сарай спалив.
Ледве-ледве уцілів,
Хоча й сильно обгорів.
У лікарні ввесь в бинтах,
Біль та стогін: «ох» да «ах».
Тато й мама в попелищі.
В їх кишенях «вітер свище»,
Бо рідненький їх синок –
Кращий від усіх діток.
Ось така «лиха година» –
Мерзнуть ноги, вуха, спина.
Мамина сльоза блищить,
Татова рука тремтить.
Ця історія сумна.
Яка думка головна?
Сором та ганьба кривлякам,
Обзивайкам, задиракам!
*****