МОЙ КАЗАНТИП, сонет 11
Нина Плаксина
http://www.stihi.ru/avtor/plaksinanina , http://www.stihi.ru/2012/05/14/358
Перевод с русского на украинский язык: Николай Сысойлов
============================ МОЙ КАЗАНТИП, сонет 11
============================ Нина Плаксина
============================ 11.
============================ Целует землю матери нежней
============================ Моряк, закончив рейс очередной.
============================ И море, как котёночек ручной,
============================ Волной ласкает россыпи камней.
============================ Земля, семья, свобода – что важней?
============================ Мальчишки испытали – дом родной!
============================ Вошли в пещеру, как в проём дверной,
============================ Но возвращаться было посложней.
============================ Парням хотелось средства преумножить:
============================ Взять золото «Татарской бороды».
============================ Уверенно вошли, без нервной дрожи.
============================ Не видя, не предчувствуя беды,
============================ Спешили оба в темноту нырнуть,
============================ Стремясь, своей судьбе в глаза взглянуть.
============================ http://www.stihi.ru/2012/05/14/358
==================
Мій Казантип, сонет 11
===================
(перевод на украи'нский язык: Николай Сысо'йлов)
***
11.
В мій дух проріс коханням неземним
Маг-Казантип, вражаючи нерідко…
Приїдь – і стільки див побачиш з ним:
Є навіть казантипська «фалос-квітка» .*
Шутку'ю… – та, насправді, є легенда:
Якщо торкнутись каменя удень,
Затримавши повітря у легенях, –
То «джинів дух» – закляття відведе.
Здійсни'ть і всі загадані бажання, –
І пі'дуть геть всі злидні та страждання:
Якщо у те'бе світлий, добрий дух,
Віддячить за добро – добром тобі,
У думи вві'йде – як порадник, друг, –
Знімаючи страхи' загроз та бід.
-------------
*щоб зафіксувати цікаву легенду, тут продовжена «екскурсійна тема» попереднього сонету, а зміст цього – об’єднаний з наступним, при цьому зберігаються всі назви спом’янутих мисів та бухт, що стало можливим, оскільки в обох сонетах 11-12 говориться про невдалий похід хлопчаків за скарбом;
*легенду, пов’язану з цією «Кам’яною квіткою», дивись унизу, в примітках
***
Николай Сысойлов,
О6.10.2018 (сонет 11),
06-10.10.2018 (легенда «Кам’яна квітка», див унизу)
Коллаж мой – на основе фото из интернета
(виды Казантипа; «Каменный цветок», он же «Казантипский фаллос»; пунктиром показан первоначальный вид древнего полуострова Казантип, в контуре которого изначально повторялись очертания «Каменного цветка»; Осирис, Изида и их сын Гор – в судьбе которых мыс Казантип сыграл немаловажную роль, см. легенду)
==========
С ударениями
==================
Мій Казанти'п, соне'т 11
===================
(перевод на украи'нский язык: Николай Сысо'йлов)
***
11.
В мій дух прорі'с коха'нням неземни'м
Маг-Казанти'п, вража'ючи нері'дко…
Приї'дь – і сті'льки див поба'чиш з ним:
Є на'віть казанти'пська «фа'лос-кві'тка» .*
Шутку'ю… – та, наспра'вді, є леге'нда:
Якщо' торкну'тись ка'меня уде'нь,
Затри'мавши пові'тря у леге'нях, –
То «джи'нів дух» – закля'ття відведе'.
Здійсни'ть і всі зага'дані бажа'ння, –
І пі'дуть геть всі зли'дні та стражда'ння:
Якщо' у те'бе сві'тлий, до'брий дух,
Віддя'чить за добро' – добро'м тобі',
У ду'ми вві'йде – як пора'дник, друг, –
Зніма'ючи страхи' загро'з та бід.
-------------
*щоб зафіксувати цікаву легенду, тут продовжена «екскурсійна тема» попереднього сонету, а зміст цього – об’єднаний з наступним, при цьому зберігаються всі назви спом’янутих мисів та бухт, що стало можливим, оскільки в обох сонетах 11-12 говориться про невдалий похід хлопчаків за скарбом;
*легенду, пов’язану з цією «Кам’яною квіткою», дивись унизу, в примітках
***
Николай Сысойлов,
О6.10.2018 (сонет 11),
06-10.10.2018 (легенда «Кам’яна квітка», див унизу)
Коллаж мой – на основе фото из интернета
(виды Казантипа; «Каменный цветок», он же «Казантипский фаллос»; пунктиром показан первоначальный вид древнего полуострова Казантип, в контуре которого изначально повторялись очертания «Каменного цветка»; Осирис, Изида и их сын Гор – в судьбе которых мыс Казантип сыграл немаловажную роль, см. легенду)
==========
------------------
Прим.
(легенда «Кам’яна казантипська квітка»):
*За однією з легенд, у часи правлення всемогутнього Осиріса (та його жінки Ізіди) у цих краях була неосяжна та дика пустеля; аж раптом впав «метеорит»: земля розкололась, ридаючи від болю, і від її сліз тут з’явилося Азовське море; з часом «метеорит» обріс коралами – і так з’явився півострів Казантип (з мисом Казантип на місці падіння «метеориту»).
Інша легенда уточнює, що то був не «метеорит», а одна з багатьох частин Осирісового тіла, які розкидав Сет, вбивши та розрубавши свого брата Осиріса, щоб заволодіти троном. З міфів та переказу Плутарха «Про Ізіду та Осиріса» відомо, що Ізіда зібрала усі останки, з’єднавши їх воєдино та зробивши з них першу на землі мумію, від якої згодом зачала сина Гора, щоб мати спадкоємця і повернути владу та трон.
Та перед зачаттям, як стверджують єгипетські легенди, вона зробила з глини «Осирів фалос», бо то була єдина частина, якої не доставало: з’їли риби. Але, насправді, вона знайшла і ту частину, якої не доставало, щоб зачати дитину… Знайшла саме тут, на мисі Казантип. І з цією знахідкою пов’язана «Кам’яна квітка», яка так популярна у місцевих та туристів – завдяки своїм цілющим якостям. Кожен, хто вірить у цю легенду, намагається хоч раз до «Казантипської квітки» доторкнутися, загадавши бажання – і багато хто стверджує: збувається.
Отже, знайшовши потрібне, Ізіда усім повідомила, що фалос «з’їли риби». Так, збрехала навмисно, щоб «замилити очі» Сетові, відводячи його від пошуків з метою знищення «деталі», – бо той знав, що ніяке істинне відтворення роду неможливе без справжньої «важливої частини».
І на Суді богів, коли йшла тяжба за трон, Сет так і стверджував, що Гор – не є законним продовжувачем роду Осиріса, бо був зачатий за допомогою несправжнього, «глиняного фалоса», та чорної магії. Це був дуже переконливий «аргумент» – і все вказувало на те, що Сет залишиться на троні. Та, несподівано для вбивці, Суд богів все ж таки признає Гора правомочним наслідником трону та роду Осиріса.
Єгипетські легенди та міфи умовчують, чому було винесене таке «незаконне» (з точки зору Сета) рішення. Та відповідь треба шукати тут – на мисі Казантип: Ізіда зуміла доказати Суду богів, що фалос був справжнім, – а не підробленим, «глиняним», – пред’явивши, зокрема, і казантипську «Кам’яну квітку». А відбувалося все так.
Як відомо з єгипетських міфів, Сет розрубав тіло Осиріса на 12 частин, у ярості розкидавши їх по всьому Єгипту (починаючи з голови – і закінчуючи ступнями). Ізіда, ридаючи від горя, звернулася за допомогою до своїх батьків:
своєї матері Нут, богині Неба, та до свого батька Геба, бога землі. Вони прийшли на поміч – і вказали іншим богам, де шукати останки розчленованого тіла. Боги кожен день знаходили по одній частині (в тій самій послідовності, в якій частини були розкидані) – і віддавали їх Ізіді.
Всі знайдені частини Осирісового тіла – за допомогою матері Нут –Ізіда ховала на небі (подалі від Сетових очей), у спеціально створених Нут Сузір’ях, що були підготовлені для такого роду сховищ (між скупченням зірок були спеціальні «зоряні тайники»). Одночасно з цим – за допомогою батька Геба – Ізіда відтворювала «глиняні муляжі» усіх знайдених частин: «муляжі», на вигляд, нічим не відрізнялись від справжніх – і всі повірили, що мумія, яку Ізіда представила світові, справжня.
Нижче приведені Сузір’я, де були заховані справжні частини Осирісового тіла. Сузір’я наводяться тут у тій самій послідовності, в якій Ізіда за допомогою Нут ховала в них куски розчленованого тіла Осиріса – у черзі їх знайдення (назву Сузір’ям, щоб навічно закарбувати у пам’яті місця сховищ, дала Ізіда; у скобках наведені самі приховані частини):
1) «Овен» (голова); 2) «Телець» (шия); 3) «Близнюки» (руки); 4) «Рак» чи «Краб» (груднина, ребра); 5) «Лев» (серце); 6) «Діва» (живіт); 7) «Терези» (таз і тазостегнові суглоби); 8) «Скорпіон» чи «Орел» (сакральний трикутник); 9) «Стрілець» (стегна); 10) «Козерог» (коліна); 11) «Водолій» (гомілки); 12) «Риби» (ступні).
Так були створені на небі Сузір’я (як місця сховища частин Осирісового тіла), які згодом утворили Зодіак. І назву цим сузір’ям дала сама Ізіда, жінка Осиріса. До речі, від ім’я Ізіди походить і саме слово «Зодіак» (сховані частини були під її постійним наглядом, у полі зору її ока): Ізіда+око = Ізіди-око= Зідіоко = Зодіако= Зодіако= Зодіак.
Та був казус: коли на восьмий день боги знайшли частину Осирісового тіла, яку умовно називають «сакральний трикутник» (у цілому тілі він розташований під самим низом живота), то виявилося – і це бачили всі боги, і Ізіда, і сам задоволений Сет, – що унизу «сакрального трикутника» немає однієї «деталі»: фалоса… Оскільки «сакральний трикутник» знайшли у воді (у Нилі), то вирішили – і про це офіційно згодом заявила сама Ізіда, яка ще довго шукала «пропажу» в інших місцях, – що «деталь», якої не вистачало, «з’їли риби» (численні крокодили «відпали» з числа підозрюваних, бо вони б з’їли усе)..
Заяву про припинення розшуків «деталі», якої не доставало, Ізіда озвучила богам на 13 день (з початку знаходження першої частини – голови Осиріса), сказавши, що зробила «глиняний фалос» для Осирісової мумії. Саме в цей день батьки Ізіди признались донці, що це вони, (побачивши жорстокість та несправедливість, і передбачаючи наступний хід подій) сховали «пропажу», відтявши під час падіння – за допомогою сонячного золотого меча бога Сонця Ра, на якого Нут мала вплив, – найцінніший «шматок» від «сакрального трикутника».
Це навмисно було зроблено – для того, щоб збити з толку Сета (бо він, як і усі боги, знав, що неможливе законне продовження роду без цієї «важливої частини»). Падіння «відтятої частини» було таким стрімким і несподіваним, що місцеві люди подумали: впав «метеорит» (звідсіля і легенда про «метеорит»).
Саме на 13 день Ізіда знайшла – за вказівкою своїх батьків – у цих пустельних «казантипських» місцях «Кам’яну квітку», під якою була схована ота «важлива деталь». Уві сні Ізіді почула, що їй шепочуть батьківські голоси: «Те, що шукаєш, знайдеш у пустелі, де нещодавно впав «метеорит» у вигляді того, що шукаєш.. Донько, шукай у тому місці, яке трохи здіймається над пустелею і за контуром нагадує те, що шукаєш… Ізідо, на тому місці, що у вигляді того, що ти шукаєш, знайдеш те, що шукаєш – під брилою, яка має вигляд того, що шукаєш»…
Поділившись своїм сном зі своєю сестрою Нефтидою, Ізіда (разом з нею та богом Анубісом, сином Нефтиди) швидко відшукала потрібне. І довго вони плакали: Ізіда чистими, світлими сльозами, бо любов її була чистою та світлою (і утворилося Азовське море), а Нефтида – чорними сльозами, бо теж кохала Осиріса, свого брата, і їй було, що таїти від Ізіди (і від чорних сліз утворилося Чорне море). А від сліз Анубіса, незаконного сина Осиріса, – утворилося солоно-гірке Акташське озеро…
Так, довго утрьох плакали, та першим спохватився Анубіс (бог муміфікації) – і тому водоймище, що утворилося від його сліз, найменше. Анубіс сказав: «Годі плакати, треба діяти: з’єднати частини та оживити мумію». І покинув богинь-сестер, щоб підготувати у Єгипті місце для проведення обряду муміфікації.
Через деякий час перестала плакати і Ізіда, бо почула знову голоси батьків: «Годі плакати, треба сховати на небі знайдене, а на землі підготувати «плиту-наковальню», щоб викувати у цьому місці «одухотворені» голки (срібну та золоту) – для зшиття усіх частин Осирісового тіла»…
Отже, зробивши зі знахідки точну копію, як і з інших дванадцяти частин тіла, Ізіда світові та богам представила «муляж» («глиняний фалос»), а справжній екземпляр заховала на небі – між Сузір’ям «Стрілець» та подвійним Сузір’ям «Скорпіон»-«Орел», утворивши за допомогою матері Нут нове Сузір’я, якому дала назву «Змієносець» (бо «Кам’яну квітку» у той час охороняло багато змій; пізніше ці змії супроводжували Осиріса до входу у царство мертвих – зараз там бухта Зміїна). Потім Ізіда почала виготовляти «наковальню», шукаючи та зносячи потрібні брили (з вказаними батьком якостями) до місця знахідки.
А Нефтида увесь час плакала (до самого початку процедури «виготовлення голок»), бо їй стидно – і страшно – було зізнатися перед Ізідою у скоєному… І тому водоймище, що утворилося від її сліз, найбільше та найглибше… З часом, через сторіччя, чорнота відділиться, осяде на дно, утворивши нафту – і води Чорного моря теж стануть чистими та прозорими, як і відношення між сестрами (зокрема, слово «нафта» утворилося від ім’я сестри-богині: «Нефтида» = «Нафтида» = «Нафтада» = «нафта Ада» = «нафта»: кажуть, що в Аду, у пеклі, де зараз володарює темний Осиріс, розтоплюють печі саме цією нафтою, що утворилась від чорних сліз Нефтиди)…
Отже, поки Анубіс та Ізіда працювали, Нефтида все плакала, бо не знала, як сказати сестрі, що зробила погане, переспавши з її чоловіком, його підпоївши… А головне – вона не знала, як сказати Ізіді, що саме з-за неї Сет вбив Осиріса. Сет розгнівався, дізнавшись про зраду (Нефтида була дружиною Сета), а також про те, що Анубіс не його син, а Осиріса… Вже потім, на Суді богів, виявиться, що ревнощі були тільки поводом для скоєння жорстокості: Сет давно заздрив братові, мріючи про його трон та постійно шукаючи повід для вбивства…
Та все ж таки Нефтиді прийшлось зізнатися.. Коли була готова «казантипська наковальня», Ізіда – за допомогою батька та своїх чар – викувала срібну та золоту голку (зі срібних променів Місяця та золотих променів Сонця, які заздалегідь підготувала Нут), щоб зшити воєдино усі частини Осирісового тіла…
Повстало питання: як «одухотворити» знаряддя зшиття? Батьки підказали Ізіді: треба кінчик кожної голки вмокнути у крапельку Осирісової крові… Та де її взяти, цю крапельку крові, коли Осиріс мертвий?… І тут, перемігши страх, прийшла на допомогу сестра Нефтида, зізнавшись, що у венах Анубіса тече чиста кров його батька, бога Осиріса. Про те, що кров «чиста» – без «домішок», істинно «Осирівська» – вона дізналась від своїх батьків (богині неба Нут та бога землі Геба) під час народження Анубіса.
Тоді батьки їй сказали: «Прийде час – і чиста кров Осиріса, що тече у венах цього малюка, відновить справедливість і законний порядок перебігу подій у Всесвіті; тобі тільки треба перемогти свій страх – і тебе возвеличать народи та небеса; а струсиш, злякаєшся – проклянуть»… Тоді Нефтида не второпала, про що йде мова – і тільки зараз зрозуміла, що її час настав. І вона переборола свій страх, покаявшись перед сестрою…
Коли Ізіда вмокнула сріблясту та золоту голку у капельку крові Осиріса, взявши її з кінчика вуха Анубіса, – миттєво відродився змішаний «світло-темний» Осирівський дух, який «одухотворив» знаряддя зшиття, концентруючись на самих кінцівках обох голок…
Одночасно з цим – під впливом сил богів Нут та Геба, батьків Осиріса – проходило роздвоєння «змішаного» Осирівського духу: відділення «світлої» (чистої, доброї) частини від «темної» (злої та вередливої): світла частина концентрувалась на кінчику золотої голки, а темна – на кінчику срібної голки.
Ритуал «відродження» (муміфікації, зшивання частин та відродження тіла Осиріса) проводився паралельно двома богами у двох місцях: Анубіс проводив обряд у Єгипті (у Храмі Сонця, під наглядом інших богів та жерців), а Ізіда – тут, на «казантипській плиті-наковальні» (допомагала Нефтида).
Якщо Анубіс зшив за один раз усі куски «муляжів», користуючись простою голкою, то Ізіда зшивала справжні куски в єдине тіло двічі – двома «одухотвореними» голками, що виготовила за допомогою батьків: зразу срібною, а потім золотою. При цьому «справжнє Осирівське тіло», яке Ізіда прошила двічі, роздвоїлось, утворивши «небесне» та «земне» тіло Осиріса. В небесне тіло вселилась світла частина, а в земне – темна частина Осирівського духу.
Та хоча у кожному з двох тіл був присутній дух, вони ще були нерухомі, – і як Ізіда не чаклувала, вона ніяк не могла оживити «казантипські тіла» (як це зробити, їй згодом підказала мати Нут). Звісно, що Анубіс теж не міг оживити «єгипетське тіло», бо то були «мертві муляжі»: він просто зшив куски та провів потрібний ритуал «закляття», пеленаючи мумію-муляж у білу туніку.
Та єгипетські легенди стверджують, що Ізіда зачала Гора саме від цієї «єгипетської» мертвої мумії, приєднавши до неї «глиняний фалос». Річ у тому, що коли Ізіда – за підказкою матері Нут – «здогадалась», як оживити «казантипські тіла» (і зачала Гора – від живого, воскреслого «світлого» Осиріса), вона у Єгипті провела «додатковий показний сеанс зачаття», спустившись на труп-муляж у вигляді соколиці: це був просто красивий та вражаючий «спектакль» для жерців і Сета, який знав про незаконність подібних зачать – з точки зору «чистоти» продовження роду.
Як оживити «казантипські тіла» підказала мати Нут, шепнувши, що не вистачає «оживляючої» зв’язки, яка з’являється тільки під впливом сил любові. І тоді небесному тілу свою «світлу» любов подарувала Ізіда, зачавши від «світлого Осиріса» свого «світлого» сина Гора (який потім був зображений на фресках у вигляді сокола зі світлим сонячним диском на голові). А земному тілу – свою «чорну» любов ( чорну від суму та страху) – подарувала Нефтида, зачавши від «темного Осиріса» свого «темного» сина Горе.
Кажуть, що коли Нефтида його народжувала, він стільки їй приніс болі та страждань, що вона скричала: «от горе!» – тому його і назвали «Горе» (він потім був зображений на фресках у вигляді сокола, подібного до сокола-Гора, але з темним місячним диском на голові; та кажуть, він стільки приносив людям горя і наводив такий жах, особливо у часи затемнень, що люди стали боятися навіть зображення сокола-Горе, замазуючи темні місячні диски на його зображеннях, перекрашуючи їх на світлі сонячні диски; згодом його зовсім перестали зображати, щоб не накликати горе з бідою).
Після «оживлення любов’ю» небесне тіло Осиріса забрала на небо мати, богиня неба Нут, а земне тіло – забрав до себе батько, бог землі Геб, відкривши у «Зміїній бухті» мису Казантип вхід до пекла (зробивши темного «земного Осиріса» спочатку співправителем, а згодом, після певного ритуалу, і повноправним правителем царства мертвих).
А богиня неба Нут зробила світлого «небесного Осиріса» повноправним правителем Зодіаку. З того часу бог Сонця Ра вже не міг вільно гуляти по небу, де заманеться (не сам його вільний дух, а видиме людському оку його «сонячне тіло», яке ми бачимо у вигляді «сонячної кулі»); тепер він слідував по строго начертаному шляху – уздовж «золотих ниток», якими було зшито небесне тіло світлого Осиріса.
З того самого часу і богиня Місяця (у неї багато імен: Ліліт, Селена тощо) теж вже не могла вільно гуляти по небу, де заманеться (не сам її вільний дух, а видиме людському оку її «місячне тіло», «місячний диск» чи «ріжок», які ми бачимо вночі); тепер вона стала слідувати строго по колу навколо Землі, не маючи змоги повернутися навіть іншим боком, бо намертво була прив’язана до Землі срібними нитками (якими наскрізь прошито земне тіло темного Осиріса).
Єгипетських міфи стверджують, що коли Гор підріс, то він оживив свого батька Осиріса, давши йому проковтнути – чи випити – своє око (після чого воскреслий Осиріс не повертається на землю, а зостається правити царством мертвих).
Насправді – темний Осиріс вже був живим, його не треба було оживляти (це зробила раніше Нефтида), а ритуал «ковтання Горовового ока» тільки узаконив єдиновладне «осирівське» правління царством мертвих. Відтепер темний Осиріс став «всевидячим духом» і всезрячим – на обидва ока – провидцем. Навіть сидячи у підземеллі, у царстві мертвих, він став усе бачити наскрізь (усіх людей, богів, усі події тощо) – бачив як вдень, так і вночі, оскільки йому дав проковтнути (за іншою версією «випити») своє око не тільки Гор, а й син Нефтиди – Горе.
Окрім того, він став передвіщати події по зіркам, придумавши «Гороскоп» (Сонячний та Місячний). Саме слово «Гороскоп» походить від фрази «Гора око п’є» (чи «Гора з ока п’э», тобто дивиться оком Гора): Гора-око-п’є = Горакопе = Гораскопе =Гороскоп.
П’ючи «Гора око» (тобто: дивлячись оком Гора), він складав Сонячний гороскоп, а п’ючи «Горя око» (тобто: дивлячись оком Горя) – Місячний.
Після того, як темний Осиріс став повновладним володарем царства мертвих, бог землі Геб завалив у «Зміїній бухті» мису Казантип вхід до пекла, утворивши над ним «Кам’яний хаос». Геб розбив на шматочки скелі, які здіймалися над входом, за допомогою більшої частини «плити-наковальні». Менша частина «плити-наковальні», яку в народі так і прозвали «Наковальня», ще й досі лежить біля казантипської «Кам’яної квітки», яка так популярна у місцевих та туристів, бо має незвичайні цілющі якості.
А все від того, що Ізіда, закінчивши обряд воскресіння Осирівого тіла, відламала самий кінчик золотої голки та замурувала його, розплющивши та скатавши золоту кульку, в середину «Кам’яної квітки». Розплющила і місце надлому: щоб ніхто і ніколи не міг скористатися «золотою голкою» («золотий джинів дух» цієї «одухотвореної» золотої голки ще й досі охороняє свій «золотий скарб»).
Те ж саме і Нефтида зробила з кінчиком срібної голки, замурувавши срібну кульку в середині меншої частини «Наковальні», яка знаходиться поруч з «Камяною квіткою». Розплющила і місце надлому: щоб ніхто і ніколи не міг скористатися «срібною голкою» («срібний джинів дух» цієї «одухотвореної» срібної голки також ще й досі охороняє свій «срібний скарб»; цей «срібний джин» не є злим, але допомагає тільки у ті часи, коли на небо зійде Місяць; особливо полюбляє провидців, астрологів та медіумів).
Срібну та золоту голку (з відламаним кінчиком та розплющеною передньою кінцівкою) сестри-богині Нефтида та Ізіда, розламавши на тисячі кусочків, кинули у Азовське та Чорне море, прошепотівши закляття. З часом від кожного з цих «уламків» утворилася «довгорила риба-голка» (Syngnathus typhle), – яка зараз широко розповсюджена у Азовському та Чорному морях – її легко впізнати, бо вона тонка, довга та має характерний «розплющений носик».
Існує навіть легенда, що той, хто вб’є таку рибу-голку, накликає на себе захворювання, небезпеку та негаразди, а того, хто щиро відпустить – чекає незабаром успіх та процвітання, вдача і навіть любов. Кажуть, що «казантипська риба-голка» (та, що народжена біля мису Казантип), – яку, врятувавши, щиро відпускаєш на волю, – виконує навіть три «найщиріші» бажання: їх треба прошепотіти, торкнувшись «Кам’яної квітки» чи «Наковальні», які знаходяться на межі двох бухточок – Гли'нище та Шовковиця – легендарного мису Казантип, що на Азовському морі у Криму…
***
Николай Сысойлов,
О6.10.2018 (сонет 11),
06-10.10.2018 (легенда «Кам’яна квітка»)