Тут сніг не долітає до землі,
він осідає у туман нічний,
в пил
і,
в бензинових
обдряпинах
з примарами льоду,
ти ковзаєш...
Шосе, як жолоб,
чортопхайка —
бобом.
Душа і та,
обійнята ознобом,
тремтить...
Благає...
Боже!
Пронеси!!!
А після,
от,
приблизно через рік,
коли насниться
знов
ця лобода,
ти захолонеш,
учепившись за кермо,
а жар пустинний
в шквал тебе
і в піт.
Передсмертний.
...Якщо
знову пронесе,
то житимеш ти
щасливо в ті дні...
Бо правдонька твоя...
В біблейському
оплавиться
вогні...