І розумієш раптом, що вона
була не та, ким ти її намріяв:
класичні коси і класичні вії –
твоя уява і твоя вина.
Намріяв все – людину і весну,
прощав усе – фантазії й капризи,
ліпив з буденних – досконалі риси,
і створював – на цілий світ одну...
І прагнув мрію, і плекав щодня,
та раптом схаменувся – від почутих
слів, що за мить примушують забути
любов, як мрію ту, що – западня...