Коли сонце не померкло
та ще видно навкруги,
Пішла Устя в нашу церкву
помолитись за гріхи.
_Що ж це ти таке зробила?
в неї батюшка спитали,
що так рано согрішила,
що й батьки того не знали.
А вона розповідала
та давала всі зізнання,
та молитву прочитала
за гріховне запитання.
Якось в полі я ходила,
там зривала жовті квіти,
Оце там я й согрішила,
та не знаю, що робити.
-Ти піди в годину ранню
в наше озеро найближче,
та зроби там омивання,
що було завжди цілющим.
Так, як батюшка сказали
про молитву й омивання,
всім мирянам розказала
про свої поневіряння.
А на ранок, за світ сонця,
була в церкві лише Устя,
щиро, ніби то від серця
зранку мружилась від сонця.
В неї батюшка спитали,
де ж миряни подівались,
а вона йому сказала,
що всі в озрі купались.
- Як мирянам я сказала
про свої поневіряння,
всі до озера побігли,
що б зробити омивання.
Всі на озері купались,
навіть голими стрибали,
а коли вже всі втомились
довго на траві лежали.
Ваша Матінка пірнала,
в воді брьохалась весь час,
навіть рота полоскала,
це - я бачила не раз.