Зривав ромашки біля вітряків,
Садився, пас гусей і пелюстки рахуя,
З задумливістю зазирав у далечень блакить,
А потім у думках її, лише її цілуя,
Не помічав дівчину ще малу,
Що йому допомогала з гусьми,
Він пелюстки все рахував...люблю,
Бо дійсно він кохав так міцно, дуже.
Але його життя біля нього,
Пройде декілька років - зрозуміє,
Що він не помічав в дівчині кращого свого,
Його душа прозріє, з диву вмить замліє.
Ось тільки зараз це проста дівчина,
На років п*ять молодшая за нього,
Стоїть і дивиться здивовано очима,
Як він кохання, в пелюстках гадає, свого.