А нас зріднили із прадавніми стежками,
Батьки, вони пошлюбували малюками,
І швидко ми дорослими стаємо із роками,
Але немає почуття ні крапельки між нами.
Ось час прийшов, дорослі вже, потрібно,
Родиною з*єднатись але ми,
Душею не сплелися воєдино,
Нічого позмінити вже не можуть і батьки.
А що тепер робити? хоч вий вовком,
Нелюбі жить не можуть до кінця,
Ми всі думки складаєм о жорстоком,
Щоб нам бо не отримати вінця.
Так міркували довго і уперто,
Батьки слізьми вмивались кожен день,
Нам час настав, відмовилися від коханнія відверто,
І не було весільних тих пісень.
Пройшли рока, стежини поєднались знову,
Порозмовляли, випили вино,
А потім щось змінило легкую розмову,
Це було в вечорі і було вже темно.
До дому проводжав, ми вже мовчали,
Ми зрозуміли, що кохання є,
Ми один-одного усі рока шукали,
Але одружен ти і я у шлюбі - це псує.
І знов стежки продавні тут зійшлися,
Нема батьків, вони давно вже сплять,
І нащо я тобі а ти мені зустрівся?
Минулоє із пам*яті все почина здіймать.
Ні, ми не можемо буть разом, покарання,
За те, що знехтували в молодості це просте кохання.