Світліє (нарешті!) душі невеличкий шматок...
бо стільки пожертв і аскез, каяття і спокути...
під ноги, як смайлик, найперший осінній листок,-
послання від Бога, а голосу досі не чути...
але то нічого, мабуть, я не гідна іще...
достатньо і знаків... мій нинішній рівень занизький...
не скиглю одначе... хоч інколи плачу з дощем,
та тільки від того, що сходинка нова не близько...
і так мені любо,- минуле в минулім тепер,-
спокуси вкорились смиренню... поволі мутую...
не чітко, проте я вчуваю мелодію сфер,-
проникливо всесвіт, невпинно співа: "Аллілуя".