Сади та баштани, прощаюсь я з вами,
прощаюсь я з вами, дитинства роки,
зимові морози, осінні тумани,
завжди добродушні, невтомні батьки.
Одних проводжають коханні дівчата,
за іншими плачуть батьки, матері,
а я безтурботно, крокую в солдати,
без сліз, без плачу, на вечірній зорі.
Зібрали всіх разом військові в мундирах
і чути команду сідати в авто,
на станції галас, вогні світлофора
і в потязі чути останній гудок.
Нас п"ятеро хлопців, везуть з України,
далеко на північ, де ночі, як день,
служити народу, своїй Батьківщині
для мирної праці Радянських людей.
Остання зупинка і ми на пероні,
і ми біля брами Петровських казарм,
там нас зустрічає учбова частина,
та сині погони, що личать так нам.