Усі давно, немов в мурашнику,
Затоптують найслабшого - такого,
Що їм несе соломинку тонку
І порятунок від самого Бога.
Штовхаються одне перед одним,
Хизуються хто хоботком, хто крильцем.
А хмара суне, наче синій дим,
І налягає, щоб пожерти дім цей.
Гей, схаменіться, годі ж бо гарчать,
Залиште сварки найлютіші псові.
Найбільший той - хто вміє пробачать -
І покривать все іменем любові.