«Забутий час… забуті дні
Були свої, тепер … чужі»
Так хто я? Час, що вже минув
Чи може та сувора дійсність.
Чи те майбутнє на кону,
Яке малює моя мрійність?
Питання, відповідь, незгода
Омана, ризик та біда
Для мого вірного народу
Безумна віра та свята.
Та хто я? Свічка, що у церкві
Тьмяніє біля лика, боже
Та за спиною тільки мертві
Мені нашіптують… «негоже»
Негоже, знов мовчать та жити
Немов щури… є божа кара.
Негоже бога все просити
Бо сам, виходить, що нездара.
Нездара полум’я роздмухать,
Немає сил… шукати долю
Та посіпак, нам знову слухать
Та не шукать жадану волю.
Але надія не вмирає
Хоча, підстрелили її.
А може доля ще шукає
Та ділить на «чужі»… «свої»