Не казали, не співали,
Завивали ситі вовки.
Нам кайдани одягали
Та у душу голки товкли.
Чи не час згадати думи
Про козацтво, та про волю
Підіймаємо на глуми
Волю чужу та недолю.
Знов і знов країна меркне
Розіп’яли знов свободу
Та новітнє панство, зжерти
Мріє волю для народу.
Рве ту ковдру на шматки
Та штани зриває з тіла
Не навчили нас віки
Безоплатно волю хтіли.
Продалась за гречку з салом
Демократії вертепи
Нашим салом по сусалам
Так тобі громадо й треба?
Роки йдуть та час минає
Та крадуть, крадуть чужинці
Що народ? Та не згадають…
Він з бідою наодинці.
Б’ється, б’ється бідолахо
Тільки з ким? Та сам з собою
Та клянеться знов невдахо
Тілом в душу, головою…
До Европи, не на прощу
Потягнувся люд у пекло.
Там казали… пане прошу
Не встигають душу жерти.
Там плантації та диво
Буцегарні краще хати.
Тільки серцю там не мило
Тільки там нам не вмирати.
Рвуться жили, та нитки
Рвуться там сімей рядки.
Він на Польщу та до праці
А вона у наймички.
Сестро, сестро. Брате, брате.
Розкидало світом горе.
Ніде щастя нам узяти
Змило щастя чуже море.
А Вкраїна плаче, журить
Мій народе, де ти дівся.
Тільки небо зорі хмурить
Наче в попіл ліс укрився.
Вкрився, вкрився та згадає
Як гострить шаблюки… люд.
Та Дніпро сивий вмиває
Рани й шрами від падлюк.
Стане знову та зброї
Не зігне він більше шию.
Та згадає про героїв
Та у полум’я пошиє
Ті палаци… вам на горе
Панство нове, та із ранку
Запалає синє море
Де потопляться підпанки.
Час мине, та щось вже буде
Чи помремо по неволі
Може волю ту здобуде
Мій народе, щастя й долю.