Проте, по венах ртуть тече мінорним щемом,
Булькатим привидом вп’ялася в горло самота.
Хіба вдихнеш отут? Немов живеш окремо
Із власним тілом, серце діє, входить в саботаж.
Не можу й я свій погляд відірвати миттю
Від тебе, хоч помри на місці, зникни, не живи.
На жаль, Чумацький шлях позбувся оксамиту
Нічних світил в очах твоїх, там дикий світ новий.
Але він вабить без кінця мене, ще й кличе,
Здається, поруч мрія, та насправді це міраж…
Становище журливе вже мені не личить,
Давно я в ньому, мовби зрісся із марою аж.
21:11, 04.09.2018 рік.
Зображення: http://skulkingmaite.blogspot.com