Я навіть у сні безпорадно забутий невільник,
Пливу на галері, закутий в петлю ланцюгів.
Галера твоя, безумовно, в рапсодіях пінних,
Неначе терпець мій гартує в заковах тугих.
На думку приходять лиш грози, у стані такому,
Мабуть, вищі сили по гребнях навмисно ведуть.
Одні насилають то розпач пекельний, то втому,
А другі – надію, що зміни на краще грядуть!
Галера твоя, врешті решт, й неодмінно пристане
До берега мрії, пройшовши валів метушню…
Колись посміхнеться промінням ще небо безхмарне
І дійсність розквітне, мов ружа, за межами сну.
20:49, 02.09.2018 рік.
Зображення: https://disgustingmen.com