Навколо друзі – мов старе вино,
йому десятки, а то й сотня, років;
як вишивки яскраве полотно
зі стразів, що зоріють на всі боки.
Вина того іскристого бокал
мені примхлива доля дарувала.
Один – рубін, а інший вже опал,
але вони – то суть всього загалу…
Із тим бокалом йду шляхом своїм,
роблю ковток як радісно й сутужно.
За смак і колір вельми вдячний їм,
спасибі щире вам за вашу дружбу!
Усім спасибі: поряд хто в цей час,
кого у колі зараз цім немає,
а особливо тим – що від образ
їх заздрість і досада розпирає.
Останнім, як не дивно, вдячний теж,
хоча й завжди тримали у напрузі.
Не має булим дяка моя меж,
що вчили цінувати справжніх друзів!
02.09.2018