Не стримав подих...
Виказав недолю
хоч мить малу залишитись ніким
на ледь живому, висохлому полі
чужих бажань, закутих у вінки.
Ловив весну...
Кружляв, немов скажений
по тим стежкам, що в ранок доведуть
без зрілих втрат й кондицій навіжених,
якими серце вистелило путь
у світ новий...веселий і незнаний,
де світла дух не гріє, а палить,
з звичайних хмар видовбуючи рани,
з якими Він не міг раніше жить...
А я не стримав.
Видихнув, мов скерцо,
і в тиші зір твоє забилось серце..:)