Львів зустрічає нас дощем,
Дощами проводжає.
В душі трепетний такий щем –
Так іноді буває.
Мов журавлі із чужини
З білого всього світу
Злетілись ми. Межи людьми
України стільки цвіту!
Принесли ми свої слова,
Надії, сподівання,
І рідна мова в нас – жива,
Живі й в душі страждання.
І так несем ми до дітей
Й до всіх людей навколо
Матусі рідної пісень
Невичерпане коло.
Батьківські мудрії слова
Й бабусі заповіти.
Ми сієм мову. Мов трава
Цвіте вона по світу.
Та мова нашої душі,
України-неньки мова.
Ми їй складаємо вірші,
Ми не жалієм слова.
Й тремтить душа, наче струна,
Натягнута вітрами.
Тут рідна наша сторона,
Ми тут – неначе в мами.
Коли не знаєш ти того
Щемного хвилювання,
То, певне, не було в душі
Ніякого страждання.
Неначе птиці – журавлі
В світи ми полетіли.,
Та мову рідну на крилі
Несли, як лиш уміли.
І знов знайомії стежки
Протопчем ми з тобою.
Львів – у душі! Це – навіки!
Все це ми звем любов’ю!
18.08.18.