Ми могли б разом бути ще певний час.
Кілька років. Півроку. Хоча би тиждень.
Ти увічнювала б коралі в нитках прикрас.
Я б світився поруч, мов на Великдень.
Все текло небурхливо старим руслом –
там не ми лише, нас, таких, не злічити.
І не прагнув ніхто ворушити веслом,
щоб щось на незвичне на мить змінити.
І нічого уже не вдалося б змінить.
Так і йшли б по життю, може, навіть за руки...
Але якось, вдень, легко так, мимохіть,
відмахнулась від ніжності, мов од мухи...