Я вижу звезд бесстрастные огни.
Они мерцают в бездны глубине.
Их свет холодный освещает дни –
Мои мгновения, минуты на Земле.
В своих мечтах – я пребываю там,
Где, знаю, жизнь иначе и добрей,
Где зависть, злоба – лишь ненужный хлам,
Где есть любовь и счастье для людей.
Мне странно, больно – что же разум наш
Так скован в цепи, в путы бытия?
Он вырвется когда? когда настанет час?
И доживу ли? доберусь ли я?
И станет ясно: кто мы? для чего?
Среди планет, укрытых звездной пылью.
Увы, пока нам не хватает одного –
Чтоб души наши обрели большие крылья…
***************************************
оригинал:
Допоки у душi маленькi крила
Богдана Синюк
Глибокі зорі судять з висоти
Їх блиск холодний пробиває душу
Далеко десь непізнані світи
А я тут на землі сидіти мушу
І лише в мріях бачиться життя
Просте, щасливе і зовсім інакше
Де править лиш любов, а все сміття,
Покинуло людей уже назавжди
Дивуюся не раз, як розум наш
Закований в звичайне смертне тіло
Ці пута терпить , але прийде час
Він вирветься з тогО, що наболіло
І стане зрозуміло тоді всім,
Для чого людство Землю заселило,
Зробило з неї тимчасовий дім
Допоки у душі маленькі крила.
картинка из Сети