Світає. Мряка. І краплить,
Сіренький дощик за віконцем.
Мені здається у цю мить,
Не зійде вже ніколи сонце.
Свинцеві хмари, наче сплять,
За дерево зручніш вчепившись.
Та краплями все бубонять,
Калюжі, досхочу напившись.
Усе завмерло, боючись,
Поворухнутись від вологи.
Лише собака крадучись,
До хати жметься від дороги.
І так не хочеться вже йти,
У цю мокву, у сіру мряку.
Щулитись від мокроти,
Нагадуючи ту собаку…