На http://www.stihi.ru/2018/08/01/8958
Ну, что за август, дождь так нудно бьёт в стекло…
Танцуют капли, как на скользанке зимою…
И где-то звуки барабана беспокоят…
Меня их действо от мечтаний отвлекло…
Ведь полетела в мыслях я туда, где ты,
Шла за тобою вслед, приблизиться не смея…
Не заблудиться б… становилось всё темнее,
Где серой кошкой бродят тени маеты…
Я в плед укуталась, почудилось мне вдруг,
Что плечи гладят ледяные чьи-то руки…
В моё окно глядит лицо унылой скуки
И проглотило, не наевшись, всё вокруг…
Но чашка кофе обогреет… всё пройдёт…
И завтра солнышко просушит капли грусти,
А небо синее луч радуги распустит,
Что нежной ласкою мне плечи обоймёт.
12.08.2018
Серпневий дощ, як він завзято б’є у скло…
Танцюють краплі, мов на ковзанці узимку…
Та барабанить невгамовно щось музи’ка…
І дійство це мене від мрій відволікло…
Бо полетіла у думках туди, де ти,
Ішла позаду слід у слід, тримала відстань…
Не заблукати б… незнайоме сіре місто,
В якому бродить, ніби кішка, сіра тінь…
Я загорнулася у плед, чомусь здалось,
Що руки мокрі та холодні гладять плечі…
Та віддзеркалює віконце порожнечу,
Яка ковтнула ненасичено когось…
Оце зігріє чашка кави… все мине…
Вже завтра сонце повизбирує краплини,
Жбурне у райдугу, і неба очі сині
Запестять ніжністю залишену мене…