Тоді ти ще любив, тай зараз мабуть
Ти грози всі ще в душу не впустив
Не твій посаджений ще дуб, не з нього жолудь
Нема дощів, не те що крепкіх злив
Любити хочеш... й душа твоя скупа
Люби хоч той вазон, що з підвіконня
Багато буде всякого, любов одна
Хоч й буде це особа постороння
Настане день, коли захочеться поплакать
Не те що з горя,просто від душі
Вже просто стільки назбиралось того "щастя"
Що вже потрібні сльози ті тобі
Тоді ти ще писав... Й не просто щоб писати
Не бути просто хтілося отим
Що дні свої рахує до зарплати
Старавсь, щоб радуга не кольором одним
Кохання, чи любов...Хто як по марках
Однаковій лиш був би результат
Любив ти і у щасті, і у сварках
Кохав, щоб не скінчився аромат
Тобі насправді лиш любити залишилось
Бо що ще можна бачить в цих життях
Аби в ночі те щастя трохи снилось
Аби хоч трішки правди в тих всіх снах