Нас вчило жити французьке кіно.
Коли ми дивилися його, без перекладу,
Сидячи на холодній підлозі
Амбулаторних відділень,
Обіймаючи тонкі, мов свічки ноги,
З колінами - битими, як мамина порцеляна.
Мріючи про Париж і червоний берет,
Сиділи у своїх сірих, передзимових містах,
Вигріваючи гайморити і заліковуючи застуди.
Закохувалися у француженок в чорних платтЯх,
Що вчили нас фарбуватися і робити зачіски,
Носити пальта, курити і цілуватися.
Вчили пити каву на останні копійки,
Не втрачати надії та витримки,
Носити шовкову білизну,
А зі святих - довірятися тільки Діві Марії.
Жити заради кохання,
І від нього ж постійно бігати.
Присмерк дивиться в вікна маленьких квартир
Із присмаком алкоголю і губної помади,
Кохають замріяні діти Жана Кокто,
Зкурвлених дочок Жана-Люка Годара.
17.