Ідуть дощі. Холодні осінні тумани
клубочаться вгорі і спускають на
землю довгі мокрі коси...
М. Коцюбинський. «Фата Моргана»
Ідуть дощі. Густі, туманні...
Осінній ліс нахмуривсь враз
І клени у своїм убранні,
Набравши в осені прикрас,
За всі такі негоди ранні,
Мов вибачаються у нас.
Як часто я в таку погоду
Тікав із теплої кімнати,
Щоб милуватись на природу,
Де стали рідними Карпати,
Та пити щоб цілющу воду,
Яку в тобі зумів пізнати.
Іду, з трави збиваю роси,
Зриваю листя де-не-де,
А серце стука, серце просить
Весни, яку в тобі знайде,
Коли рука дівочі коси
В краплини — перли розплете.
Впадуть дощем вони на волі,
Знайомий колір листя знов
Побачу я на білім полі.
І восени весна-любов,
Із джерела попивши вволю,
Омолодить осінню кров.