http://www.stihi.ru/2018/07/18/2459
Оригінал:
Земля у полі спрагла! Не вкопнеш!
Розтріскалася, бідна, без вологи…
І майже кожен рік одне і те ж:
Пилюка в травах, в Липні, край дороги.
Окрім хлібів в достиглій жовтизні,
Усе живе давно дощу благає!
А спека жме і все перемагає.
Дерева, й ті принишкли, мовчазні…
І ось нарешті він пішов, той дощ!
В облозі небо. Добре задощило!
А перед тим гроза усе трощила…
А я дививсь і їв собі свій борщ.
І думка спала: «Хай той дощ іде!
Травинка в полі знову посміхнеться,
Чомусь живому, може, смерть минеться.
І, може, білий гриб вже хтось знайде!
І сам би, кинув все і гайда в ліс!
Із кошиком, туди, де дух мій млосний
Гуляє завжди мрією у соснах…
І, може б, щось цікаве та й приніс!»
Перевод сукраинского Светланы Груздевой:
Земля в полях такая – не копнёшь! –
И так нужна целительнвая влага!..
И каждый год почти одно и то ж:
В июле травы пыльны в буераках.
Хлеба повсюду в спелой желтизне,
Но всё живое так дождя желает!..
И дерева притихшие вполне,
Но жмёт жара и благость побеждает…
Но, наконец, явился миру дождь!
В осаде небо. Славно задождило!
Я любовался, доедая борщ.
(а перед тем гроза всех разбудила!)
И мысль явилась: «Пусть тот дождь идёт!
Травинка в поле снова улыбнётся:
источник жизни!.. смерть же подождёт –
И может, белый гриб тогда найдётся!..
И сам бы бросил всё и сходу – в лес!
С котомкою – туда, где дух мой томный
Всегда с мечтой гуляет в соснах стройных…
И что-то б интересное принёс»!»