Загубилась душа, раптом стала самотня,
Дуже складно коли через силу...
Загубилась душа, ледве в світі присутня,
Бога тихо просила :"Помилуй"...
Та ніхто не помітив пропажі такої,
Начебто тіло на місці - та й годі...
А душа відчувала себе сиротою,
Вже зневірившись бути в нагоді.
Не хотіла шукати зворотньої стежки,
Бо втомилася бути чужою,
Та й зібрала кохання та ніжності рештки,
Прагнула лиш до віри святої.
А у тіла бездушного все як звичайно,
Буденність...периметр комфорту...
І тіло не знає, що пусте існування,
Жорнами часу змелеться вкотре...
Загубилась душа, чи то бАйдуже людям...
Навкруги їхні згорблені тіні,
Щиро прагнути мрії вважають безглуздям,
Сумно жити в бездушному тілі...