Оригінал:
Лиш трем калюж та сіра мряка днів
лишилися від наших буревіїв.
Ріденька мжичка, змивши рештки слів,
стікає по віконницях та віях.
Це — тільки дощ, холодний і чужий,
безсилий, безнадійний та нікчемний.
Повітря напинається й дрижить,
і гілку вітер смикає знічев’я.
Це, певно, — світ без зайвих почуттів,
без болісної туги за коханням.
Три дні, як він без нас осиротів —
сльозами захлинається востаннє.
Лишися наодинці і полинь
у вигаданий світ світлин і марень,
де кримський, сонцем спалений, полин —
володар над нудьгою буцегарень,
де тіні візантійських кораблів
причалюють до селищ кіммерійських —
тебе в полон захопить їхнє військо...
Щоб ти уже не так мені болів...
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Промозглость луж, морока сирых снов
Остались нам от наших ураганов.
Дождь моросящий, смыв остатки слов,
С моих ресниц стекает неустанно.
Всего лишь дождь, холодный и чужой,
Бессильный, безнадежный, беспредельный.
Прощаньем зыбкий воздух заряжен.
Играет ветер веткой от безделья.
Все просто: мир без чувств – что серый креп,
И роковой расклад ему неведом.
Три дня, как он без нас почти ослеп,
Слезами истекая напоследок.
Наедине оставшись, улетай
В свой иллюзорный мир, больной мечтаньем,
Где крымским солнцем напоенный май
Наполнен плеском волн и бормотаньем,
Где тени византийских кораблей
Причалят к киммерийским поселеньям
И в плен возьмут привычным упоеньем...
Чтоб ты не так во мне уже болел...