Мені приснився дивний сон,
що я лечу на самобранці,
перетинаючи кордон
і уночі, і вранці.
Лечу по рідній Україні
і бачу зверху все як є,
там засвітилось небо синє,
а там вже сонечко встає.
Там зеленіє лісосмуга,
там вється річка внизині,
а там, старе село Калуга
та елевкатор вдалині.
Лечу, у небі сонце сяє,
горить не орана стерня,
горить солома, все палає
покрилась попелом земля.
Лечу я над селом Кавказом,
там тиша, ніби у Раю,
не маю жодної образи
на скривджену любов свою.
А це, село Біла Криниця,
тут жив мій дядько-агроном,
це вам не Київ, не столиця
тут поросло все бур"яном.
Ось Лепетиха, рідна хата,
одні розвалини в селі,
оце нам всім така розплата
за ту, свободу на Землі.
Не чути співу понад ставом,
не чути галасу дітей,
на поле не привозять страву
немає там також людей.
Ну, що робити мені з вами?
Де кузня, ферма, дитсадок,
куди влаштують бідні мами
своїх маленьких діточок?
Стоять пусті радгоспні ферми,
не видно живності, ні де,
Того, хто сіяв такі зерна
ніколи слава не знайде.
Пани Шевченка дуже люблять,
слова коверкають не в лад,
не всі вірші його цитують
від Межигір"я до Карпат.
Вони його вже так шанують,
про це кричать на цілий світ,
а люди всі давно бажають
той виконат Заповіт.
Франка Івана теж згадали
котрий скалу лупав не раз,
вони ж з граніту збудували
для себе не один палац.
А на околиці столиці
у Конче Заспа, все в парканах
там мешкають сучасні старці
у головного отамана.
Там мешкає сам хитрий лис,
котрий народ свій так любив,
і, як безпалий друг Борис
державу разом з ним пропив.
Він любить котиків бездомних,
годує їх та напуває,
а свій народ-людей невтомних
не хоче бачити й не знає.
Три поверхи, червона цегла,
і дах червоний, гострий шпиль,
йому держава не давала,
він сам оце все прихопив.
Синок Макара так старався,
що весь морський державний флот
продав, і сам собі не зчувся
як став верховним без турбот.
Був ідеологом держави,
до влади проникав як промінь,
і всі роки для помсти й слави
тримав за пазухою камінь.
А син Данила не відстав
і Криворіжсталь для родини
за безцінь для своїх продав
в ущерб всієї України.
Зробив змагання з трактористом
по дачі над самим Дніпром,
із трактористом - аферистом,
що став прем"єром - вожаком.
Пограбували Україну
колишні в"язні - партократи,
лишилися одні руїни,
що можна ще від них чекати.
Находять жертви сталінізму,
десятки тисяч у крові,
а там , мільйони без садизму
у мирний час лежать в землі.
А це Житомирський Володя
своєї долі ще не знав,
і яблуками для народу
потай від мами торгував.
І зараз він також торгує
мандатами та голосами,
людей він просто ігнорує
і край цьому не за горами.
Який чудовий краєвид,
які добротні забудови,
таких не мав навіть Давид
соратник всіх святих Христових.
Тут мешкає славетна Ганна,
що із гуцульських гір зійшла,
говорить, що ні в чім не винна,
що тут свій затишок знайшла.
А це Юрко,великий радник,
теж, на народний хліб живе,
він знаменитий безпорадник
немов по течії пливе.
Ось так, кружляючи по Заспі
я долетів до Межигір"я,
там випадковий гість не частий,
самого Батька там подвір"я.
від Межигір"я до базару
лечу я на одну ділянку,
і там шукаю я Хазара,
тиа марна вся та сподіванка.
сказали, там землі немає
і на відомі забобони,
він свій шматок землі тримає
в Криму у заповідній зоні.
Вони бажають людям щастя,
готові на весь світ кричати,
а самі думають як краще,
те, що лишилося, продати.
Золоті гори обіцяють,
та потайки ведуть нараду,
а потім все те , забувають,
коли приходять всі у владу.
А скоро наші депутати,
для себе зроблять нові збори,
як краще й більше розгорнути
крім Кіпра ще нові офшори.
Лечу над славним містом Лева,
і бачу, що то за химера,
стоїть на повний зріст без права
постать майбутнього прем"єра.
Знайомий френч, знайомі краги,
стоїть один у цьому міст,
без оптимізму та наснаги,
чомусь і руки в нього чисті.
А це, Хорунжа знаменита,
розкинулася на кордоні,
мені це видно з висоти
неначе на долні.
Там нова церква,нова школа,
проходить там нова дорога,
і знаю, як до них прийшла,
окрема допомога.
Я бачу зверху чисте поле,
де він колись корівок пас,
і бачу зверху рідну школу,
де він скінчив останній клас.
Нова прозахідна дружина
давала деякі поради,
кому і як, і без провини
вручати можна нагороди.
А, їх героями зробили,
ті, що приписували славу,
і однодумці всім казали,
що зберегли вони державу.
То, хто ж вони, оті герої,
і як на Заході їх звал?
І, що робили у двобої,
коли у проводі стояли.
Це, наш Латинський переможець
з краївки вивів їх у люди,
що б знали всі його в столиці.
та пам"ятали його всюди.
Ось так, Хорунжівський бджоляр
за довгий час свого правління,
як рахівник мав певний дар
та готував своє коріння.
А на вершині, на горі
стоїть чудовий теремок,
де кожний ранок на зорі
кричить червоний Петушок.
Він став горластим вожаком,
б"є крилами себе у груди,
вступив у змову з індиком
і теревенить з ним, як люди.
Кричить, що він не Казанова,
Що той Союз не має права,
що скоро буде правда слова
та виникне нова держава.
Так прокричав він всі роки,
одні обіцянки та втрати,
скінчилися давно всі строки,
а скільки можна ще чекати?
Змінив Грача на Індика
і під одну дудку з ним танцює,
б"є з голубочком гопака
і ні про що вже не сумує.
А Півник той, своїх продав,
і побратався з капіталом
і очі від своїх сховав,
забув про волю, меч, та рало.
Одні говорять він червоний,
а інші кажуть, синій він,
хоч він оратор не поганий,
не зможе дати нових змін.
Народ довірив їм візок
і показав шлях перемоги,
до тих, замріяний зірок
та до щасливої дороги.
Соціалісти тягнуть в воду,
а прогресивні у пісок,
а комуністи без народу
і він не зрушив ні на крок.
Усі тягнулись в президенти
і всі вони неначе ситі,
і всі бажали їсти й пити
в одному битому кориті.
Не вірте люди, кольорам
червоним, синім, білим
вони потрібні тим панам,
а не простій людині.
Вони бояться одну жінку,
нові князьки, нові бояри
і мають шлях до порятунку,
що б кинути її на нари.
Вона ж великий ерудит,
вона книжки давно читає,
у неї Чехов не поет,
вона велику силу має.
На тих судилищах, дебати,
шукють газовий контракт,
її як краще наказати,
що б не хіхікала в кулак.
А головний завгар заводу,
подумав би ще й головою,
що, хто б її не кидав в воду,
всерівно випливе сухою.
Не можу довго я знайти
де мешкає Богиня Славська,
вона ж бо Господи прости
невдаха президентська.
Вона незвичний голос має,
всі відкидає варіанти,
говорить, що кастрюль не крала,
що то, збрехали опоненти.
Донецький Миша - ляльковод,
колишній халамидник,
веде у Раді хоровод,
простого люду кривдник.
Йому це призвісько дали
його колеги - депутати,
тому, що всі вони вже знали
які він вимовить цитати.
Лечу я знову до столиці
і чую спів про рідну маму,
говорять, то новий лисиця
відтворює нову програму.
Сказали всі, що наша влада
не може вплинути на мера,
що в ньго є колишня вада
на землю, ліс, та на озера.
Він у політиці нейтральний,
з бабусями говорить чемно,
він чоловяга кримінальний
і знають всі це достеменно.
Його шанують в нашій раді,
бо він потягне за собою
тих, хто давно сидить у владі
і не розлити їх водою.
Можна із суддями боротись,
з бандитами у жмурки грати,
та ще нікому не вдалося
оту систему подолати.
Лечу по рідній Україні
і бачу, безлад навкруги,
куди приткнутися людині
що б не залазити в борги.
Ставки й озера в частоколах,
паркани вздовж річок, морів,
а на тризубі слово " воля "
яку знайти я не зумів.
Одні жирують від лостатку,
міняють меблі та машини,
для них потрібні вже не грати,
можливо навіть гільйотини.
Вони полюють на угідддях
на диких звірів та птахів,
а як набридне, то по людях
стріляють із усіх боків.
А наші славні козаки
Сергійко, коля Миша
вже розробили залюбки
ту податкову нішу.
Вони, як збільшили податок
на хліб, на сіль та воду,
то люди стали менше їхсти,
втрачати стали вроду.
А кои збільшили ту подать
ще на повітря й опади,
то менше стали дихати,
зявились нові клопоти.
Простий народ тоді не знав,
що та, нова жорстока влада
пиготувала їм капкан
і з ними вся Верховна Зрада.
Усі пани так розпинались,
що в роті в них слюна кипіла
і на трибуні розліталась,
а люди, те не зрозуміли.
Реформи пенсій на устах,
їх кожний так давно чекає,
у наших селах та містах,
а зміста їх ніхто не знає.
Робочий стаж буде зростати
із кожним днем і кожним роком,
а як вам все це подолати?
та розглядіти простим оком?
Говорять , будемо робити,
ще більше ніж на Заході,
до старості не доживати
і це торкнеться й молоді.
Пани корупцію шукають,
про що звітують на нараді,
а люди вже давно говорять
вона у них сидить у владі.
Всі депутати голосують
за накопичення доходу,
та президенту пропонують,
що б зняти пільги із народу.
А він все слухає, що скаже
Іринка, колька, Мишка
і розчерком пера докаже,
хто тут господар із Донецька.
Барельєф сучасних президентів
я б розмістив в одній Полярній Зірці,
Що б люди їх могли запам"ятати
в похилому та молодому віці.
Що б знали всі, хт двадцять років
дозволив нищити державу,
і хто зростив тих олігархів
та породив ганебну славу.
Я не можу все ще зрозуміти,
скільки наші працьовиті люди.
будуть беззаконня це терпіти
та чекати іншої нагоди.
А з мікрофону наш прем"єр
хизується із молоді,
та їх вважає як бездар
у Савіка на проводі.
Він обіцянками своїми
все хоче бідність подолати,
а там кума з своїм кумом
на одній подушці спати.
Два сусіда в час дозвілля
випивають біля хати,
а там сваха на весіллі
спритно дуре свого свата.
Там в одних кипить робота,
від напруги болять жити,
інші ніжаться в кімнатах
зберігають свої сили.
Там астрологи шукають
на другій планеті Сфінкса,
а там жінка зберігає
чоловіка як альфонса.
А там Кримський журналіст
ніяк не вгамується,
все шукає чорний лист,
що тих Гір стосується.
Бідолаха ще не знає
з ким таку він має справу,
що з такими там бууває?
коли тисне ще й держава.
А люди раді копійчині
та не втрачають гідності,
хоча живуть в своїй родині
поза межею бідності.
Дітей народжують жінки
заради компенсації,
або кидають в смітники
впадають в деградацію.
А там рекрути тікають
у іншу, чужу країну,
а там з смітника виймають
ще живу, малу дитину.
Там на заробітки хдуть
гарні, молоді дівчата
де на Заході чекає
золота, чудова плата.
Там будують залізниці,
порти та вокзали,
а там, збільшують вязниці
для людей вандали.
Там фабрики зруйнували,
та порізали заводи,
а там села всі знищили
та корисну воду.
Там безхатьки віддавали
на квитки останні гроші,
що б державу залишили
нові пани не хороші.
А там з вилам приходять
вже до Ради простф люди,
що б знищити отих трутнів,
що прибилися до влади.
Там ввели новий порядок
та примусили у морг,
везти мертвих на податок
та загнали живих в борг.
Усі владні ляльководи
обіцяли людям Рай,
що збудують вже заводи,
та бідності прйде край.
Усі бідні заморяться
ще довго чекати,
коли з ними поділяться
багаті магнати.
Влада брехню замінила
на штрафи й податки,
а магнатам залишила
крадені маєтки.
Ввели плату за квадрати
де балкон з віконцем,
скоро вже введуть податок
на Місяць та Сонце.
Також вводять без розбору
податок на вітряки,
на кондеціонери,
супутника тарілки.
Залишилися податки
на невпізнані тіла,
астероїди, комети,
що б держава ожила.
Один дурник на Поліссі
про життя соє згадав,
як у бричці на колесі
трудодні свої писав.
Він їх крейдою виводив,
палички все малював,
коли ж по воді проїхав,
де поділися, не знав.
У нас також є дурники
та свої рахівники,
змінили крейду на ті буки
та на авто свої брички.
Вже треті півні проспівали
і хтось до когось гомонит,
що в них Тараса відібрали
і буде він панам служить.
Та вірю я, той час минеться
і згине вся та панська сила,
коли народ свого доб"ється
та в своє руки візьме вила.
Я скільки пролетів над полем,
я скільки по землі пройшов,
я бачив знівечені долі,
а правду так і не знайшов.
Казав Тарас, що нашу правду
Микола цар давно приспав,
а той шпіцрутен, що у владі
до цього часу не прибрав.
Скінчився сон і я прснувся,
і не второпаю ні як,
чи був то сон, чи я сказився,
чи може випив я первак.
Та тільки справа не у тому,
хто скільки спить,
хто. де літає,
бо повернувся я додому,
а праівда де, ніхто не знає.