Не патріот
Подейкують, що я не патріот,
та закидають мало чи не зраду,
мовляв з-за мене гибіє народ
(не вихваляю рідну мову й владу...).
Багато ще чого: пишу, не так,
не ношу двоколор та вишиванок,
що не в провладних лавах я писак;
не з того свій розпочинаю ранок...
Не патріот бо гасел не кричав
ніде, ні разу, та не бив у груди
себе з трибун, та осторонь стояв
в часи біди... Подейкують паскуди.
Подейкують й волають люто ті,
кому все рівно що, аби палити,
хто не читав із віршів й пари слів,
та ладен за «ворожу мову» вбити...
~~~*~~~
Це вже було – палили на вогні
книжки й людей – півсвіта запалало...
Навчило це чомусь? Я бачу – ні.
Лють у очах, війни для них замало,
потрібен хаос більший й більший скрізь
(розруха завжди бізнес прибутковий),
між українців сіють розбрат й злість:
тарифи, мова, церква, стан військовий...
Таким, і справді я не патріот.
Вже чверть століття, замість будувати,
ці крикуни грабують свій народ,
під гаслами, що треба воювати
за те, за те... За краще майбуття.
Але чомусь стає все гірше жити,
дорожчає усе окрім життя...
Хоча би щось хай спробують створити.
~~~*~~~
«Віршовані рядки не хліб, не сіль», –
сичать вони. Погоджуюсь охоче.
Не хліб, не сіль, але гамують біль
в душі людській, я бачив зблизька очі
людей, яких віршовані слова
від зашморгу спасали, чи від прірви
вікна, даху... Ступи й все трин-трава...
Не хліб, слова жить додали їм віри.
~~~*~~~
До патріота й справді не доріс, –
нічим не виділяюся із маси,
так... сумку для вагітної підніс;
додав старенькій гривень біля каси,
зняв з дерева сіреньке кошеня
на радість дітворі та мамі кішці,
«Вам дякую», – сказало дівченя...
«Про вас мені читав татусь у книжці».
Зніяковів: «У книжці?.. То не я.
У книгах супермени героїчні».
Промо;вчав, що веду просте життя,
без подвигів урапатріотичних.
Вірші пишу?.. Так знову ж не про тих,
хто лиш кричить: «У бій!»,
замість творити.
Мої вірші про трударів простих,
а не про тих, «що дай поговорити».
Таким, і справді я, не патріот.
.
ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ,2016-2020 рр.