Ідуть роки, мов дромадери
Мандрують дюнами вперед,
І від горілки до мадери—
Ні що тих років не бере.
Йдуть вперто, мовчки, без упину,
Один за одним, рівно йдуть,
Лише все дужче тиснуть спину,
Отруйні та важкі, як ртуть.
Не розрізняючи подробиць,
Не відкидаючи дрібниць,
Беру усе, бо що ж тут зробиш,
Як сунеться життя униз?
Беру усе, що лиш дається,
Все, що здобуду на путі.
Та правда, чи мені здається,
Що руки все одно пусті?..