Перестиглою помаранчею
В небі повня кривава висить –
Лоркіанський місяць гарячий,
Що розжарюється щомить.
А під ним – ягідка порічки –
Червоняста моя зоря.
О, яка ж це яскрава нічка –
Все ясніш, гарячіш горять!
Перестиглою абрикосою –
Місяць на оксамиті ночі,
Мов дівча, що рудими косами
Срібну шкіру прикрити хоче.
А під ним – ніби крапля крові
В простирадлах – сяє Арей...
Ніби надто жорстоке слово,
Ніби осуд близьких людей.
Повня жовтогаряча котиться,
Відкриває лице дівча:
Чи сміятись, чи плакати хочеться,
Чи сховатись в темних очах...
Не іржавіє срібна монета –
Ніч змиває з місяця кров.
Повня досконала, відверта,
Чиста – небом котиться знов...
27.07.18