Тепла душа замерла хоче,
Я у тумані, мов у сні,
Шукаю відблиск, мить пророчу
І білу постать у вікні.
Минуле промине поблажно,
Недовгі мандри серед снів,
А пам'ять - ноша. І яка ж-бо!
Та дорога вона мені.
Йду уночі назустріч плачу.
Як дивно плаче сивий сич.
Позву розкрилену невдачу :
Сочи, відлуння, может ніч.
Черневу, що аквамарином
Світання ладна прикрашать...
Ти, як у всесвіті єдина,
Стоїш в вікні, і ллється шаль...
А інше все пішло за димом.
© С. Висєканцев, 1985
© перек. Г. Забазанової