Це твій обов`язок – триматись,
Зціпивши зуби до нестями.
Може терпець і увірватись,
Та й уривається місцями.
І розумієш, що то – ВОЛЯ,
Коли стискаєш кулаки.
Коли марнієш весь від болю
За марно прожиті роки.
А серце гріє лиш НАДІЯ,
Що все ще буде за життя.
Ото тоді я порадію,
А зараз – тільки каяття.
Заколисали воріженьки,
Щоб подушити уві сні.
Та дяка БОГОВІ та НЕНЬКІ,
Що ми такі всі запальні!