Пелюстка впала в коси золоті,
зависло небо на нитках.
На срібній сітці павутиння -
сльоза вчорашнього дощу.
Впущу у затінок душі прозорі барви,
Скуштую кави з коньяком,
комахи шлях з підпілля до кватирки
аж надто пильно прослідкую,
за тим примружу очі
щоб плями Роршаха читати
в калейдоскопі світла і повік…
Амінь, кохана,
з Добрим Ранком!
Під стріхою таранька досихає
в'язанки грибів.
Дощу заждалася порепана земля.
А кіт нікого не чекає.
Він - поза часом.
Медитує.
Я приєднаюсь, кицю?
Можна?
- На тобі, небоже, що мені негоже?
- Боронь Боже! Ні. Годив її, як вавці.
Цінував, лілеяв. І що я маю?
- А що хотів?
- Не знаю. (замислився, замовк)
Куди іти чи з ким:
в розвідку, на банкет чи просто по гриби;
насправді вибираєм ми.
Не треба повсяк час кивати на Богів
чи невблаганну Долю.
Ти вибрав, то ж іди
або тікай мерщій
і, біжучи, поклич на поміч Силу
для вибору нового.
І ще одне: не забувай
про медитацію,
про рівновагу,
Йогу.
© Copyright: Валентин Лученко, 2018