Вона хворіла непомітно, щоб він не відчував негоди.
Ходила уночі навшпиньки. На кухні кашляла в халат.
На градусник дивилась мовчки. Мішала сльози, йод і соду.
І намолила бути тихим ранковий сонний циферблат.
І він – не помічав хвороби. І він не знав. Він був щасливим.
Він навіть не звернув увагу, що цілувала у плече –
боялась підставляти губи, щоб поцілунком хворобливість
не передати чоловіку, бо хворобливість – обпече.
Вона хворіла непомітно. І непомітно подолала
негоду, від якої серце кволіло більш, ніж в горлі біль.
А жінка саме так хворіє, коли насправді покохала:
не дасть коханому страждати – крізь власний біль, зі всіх зусиль...