Добираю слова... Так сліпим добирається крок...
Чи важливо, щоб слово і рима були незнайомі?
Від незвичного слова бувають відраза і втома.
За незвичною римою, часом, не видно зірок.
І трапляється вірш, де поет закодовує світ
українським, здавалося б, словом: над «ї» – по дві крапки.
Та для мене його неїстивні новітні канапки:
в спробі бути несхожим він просто зростив пустоцвіт.
Де ж вони, ті слова – зрозумілі, знайомі, ясні?
Ті звичайні слова, що лиш раз прочитаєш, почуєш, і вже не забудеш?
А вони – поміж нас: бо такими простими словами спілкуються люди,
ті, що потім – за звичні слова зрозумілі – так вдячні мені...