* * * * * * * *
Оригиналы Ліна Костенко
Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені.
Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.
І раптом, – Боже! – після того чаду
і тарапати, рівної нулю, –
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.
І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.
Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньки ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів, -
за небо вип'ю і за дві сосни!
* * * * *
Життя пройде, немов вода
І відцвіте, немов вишнева гілка...
В житті одна помилка - не біда,
Біда, коли усе життя помилка.
* * * * *
Моя попытка перевода:
Счастливая, имею кроху неба
И две сосны в туманенном окне.
А мне казалось, что живого нерва,
Живого нерва не было во мне.
Душа не знала, где заветный берег,
И обессилела от бремени вериг.
А в громе дня, в оркестрах децибелов
Мы превратились в хор глухонемых.
И вдруг - о, Боже - после круга ада,
метаний горьких, что свелись к нулю,-
Я слышу дождь. Он тихо шепчет правду,
Что я кого-то дальнего люблю.
Внимаю тишине. Щебечут птицы.
И люди рядом стали чуть добрей.
Пахучим хвойным облаком садится
Седой туман - как небо на земле.
Пасутся тени вымерших тарпанов,
ступают тихо сумерки и сны.
Весна подаст бокалы из тюльпанов, -
за небо выпью и за две сосны!
* * * * *
Жизнь утечёт, как талая вода,
И отцветет, как вишни ветка...
Одна ошибка в жизни - не беда,
Беда, когда вся жизнь - ошибка...
Л. Костенко
12.07.2018
/коллаж мой/