Когда-нибудь во мне осветишься, как осень,
Опустишь руку на усталое плечо...
Уста твои прощения не просят,
И я не дам прощенья - ни за что!
Сама себе судья, себе самой подсудна,
Но вряд ли этот шаг я позабыть смогу.
Плывет моя река, и будет пусть, что будет,
Но ты не стой, как тень, на этом берегу.
Жур...
Леди Нойман
Ти інколи в мені засвітишся, мов осінь,
І руку покладеш на стомлене плече..
Але твої вуста прощення все не просять,
І я його не дам, хоч серце заболить...
Сама собі суддя сама собі підсудна,
І твій колишній крок не має забуття.
Пливе моя ріка і все в житті ще буде:
Лиш ти не стій, мов тінь на березі життя..