Я все не можу зрозуміти невпорядкованих обіймів.
Ранкових, денних, і вечірніх, і тих, які не мають назв.
Я їм не можу підшукати епітетів – слабких чи сильних.
Я просто тихо обіймаю і пригортаю кожен раз.
Невпорядковані обійми... Як їх призвати до порядку?
Яким таким гучним законом їм визначити риски меж?
Вони, непрохані, пірнають у ліжко – заважають спатки.
І їх доводиться любити – невпорядковано, авжеж...
Засуджувати їх не стану – засуджувати їх не в змозі.
Невпорядковані обійми – без слів, без сліз, під тихий сміх.
Невпорядковані обійми я часто згадую в дорозі
до тебе… Вільно усміхаюсь: змирився, каюсь – як без них?..