Останній вірш
Колись свій вірш останній напишу,
Оглянувшись на пройдену дорогу.
Останню риму в Музи попрошу,
Сховавши в серці болі і тривогу…
Не знаю я – чи літо, чи зима,
Чи то осіння буде прохолода…
Я стисну зуби міцно й крадькома
Подякую найгіршій непогоді…
Бо все в природі – писана краса,
Й люба пора – по-своєму хороша.
Коли ж хвороба тіло копирса, -
Життя не варті - золото і гроші.
Останній вірш мій буде – про життя,
Яке так швидко маком відцвітає…
Колись моє хтось візьме вишиття,
Й жмуток віршів уголос прочитає…
У них життя пройдешнє струменить,
Цвіте воно живими кольорами.
Воно в піснях калиново бринить
Дощем і сонцем, майськими вітрами.
Колись тривожні виповзуть рядки
З душі моєї, крикнуть стоголосо,
І зацвітуть незаймані садки,
І піде в осінь літа відголосок…
Останній вірш закінчить поспішу,
Щоб часом не спинитися на слові…
Гарячим серцем, болем допишу,
Щоб жити вічно в пам»яті й любові…