М.
Того дня у вікнах міста були лише хмари –
вдома, в трамваях, у тролейбусах і автобусах.
Хмари бігли по небу, мов невиховані отари:
куди заманеться – по всьому глобусу.
Він вдивлявся у хмари і думав про жінку:
він любив свою звичку – про жінку думати,
поки громадський транспорт голить зупинки,
він вважав це кращим, ніж спустошуватись сумами.
Він жадібно знав, що одразу ж, вже на порозі,
скаже їй про хмари і отари в тролейбусах...
А вона цілувала й казала: «Ти ж мій бозє»,
бо розв'язала в клітинках вікна всі небесні ребуси...