Мені завжди шукала ти заміну
І як не дивно, ти її знайшла
Занадто набивала собі ціну
Й занадто швидко вверх вона пішла
А я любив, і жити хтів з тобою
Та істина проста, слова ці точні
Завжди з моєю гралась ти любов'ю
Фальшиво посміхалась мені в очі
Я все стерплю, і зради, і образу
Від тебе своє вилікую серце
Я викинув в смітник ту нашу вазу
Де квіти від душі були, як вперше
Всі ями я бульдозером зрівняю
Ті ями, що брехнею поробила
Як ти могла... я все не уявляю
Як градом почуття усі побила
Я буду жити, й буду посміхатись
Життя ж іде, ще повно тих років
Хотіла назавжди зі мною розпрощатись
Що ж, вибір твій. Хоть я і не хотів
Чекаю вранці я останньої зорі
Щоб на світанку тихо прошептати
Вогнем ти обпеклась...Тепер гори!
В душі води нема, нема чим обливати...
P.S.
И ничто души не потревожит
И ничто ее не бросит в дрожь
Кто любил, уж тот любить не может
Кто сгорел, того не подожжешь
(Сергей Есенин)