Я боюсь, що просто не встигну
Поглянути більш в твої очі.
Ті, що ясніші за день
Й одночасно темніші від ночі.
Я не встигну в соте за день
Назвати тебе океаном,
Цілувати твої береги
Ледь помітним ранковим туманом.
Не скажу що мій місяць холодний,
Зігріється лиш в твоєму небі.
Як в хмарах м'яких та пухнастих,
Ти тримаєш мене в своїй жмені.
Я боюсь, що вкотре не встигну,
Загубитись в лісах твоїх слів.
І в них не знайшовши кордонів,
Потрапити в вир твоїх снів.
Я боюсь, що більше не встигну,
Поглянути просто у очі.
Що спокою не дають вдень,
І сняться мені щоночі.