М.
"Як легко тебе любити", – казала без жодних пояснень.
Вчіплялась дитиною в груди, і подих надовго зникав.
І він розумів, що ніколи не звикне до неї ненасить.
І бавив її, мов дитинку, і в серце глибоко втискав.
Вона не давала пояснень, готова піти світ за очі,
до самого дального краю, за обрій готова піти.
І він відчував, що ніколи її відпустити не схоче,
і миті із нею не варті за обрієм кращі світи.
Ми маємо владу над словом, от тільки не маємо влади
над щирістю, тою, що вище з найвищих чеснот – назавжди...
Як легко згадати «як легко»... Як важко любити насправді –
втискати, вбирати у душу єдину, без жодних «не йди»...