Чи сумують закохані за незакоханим часом?
Незакоханим днем, де, тривожно, ти сповнений мрій?
Де майбутнє кохання здається тремтливим і ласим?
Де в дівочому погляді мариться відгук з-під вій?
Ти уже закохався, тебе вже щасливо кохають,
але десь, в глибині надживої людської душі,
ти, у чомусь – наївно, у чомусь – уперто, шукаєш
незакохану мить – як натхнення одвічний рушій.
Це не всі розуміють, і люблять по-своєму люди.
Хтось кохає весь світ, хтось кохає людину одну.
Та ніхто за натхнення ніколи тебе не засудить.
Як не судять за те, що вдивлявся в очей глибину...