Стенає земля,до Бога волає
і просить хоч краплю дощу.
Від спеки душа її гірко палає
й сумних переповнена дум.
Квітучому саду і ниві розлогій,
живої водиці пошли,
без неї вони аж надто вже хворі
і сохнуть на вітах плоди.
Розгнівалось небо на землю-сестрицю,
Ти ж Божечко їх примири,
у гніві плодів не зростає сториця,
пошли поміж ними Ти мир.
У їхньому гніві хай сонце не сходить,
а ріки надії пливуть.
Нехай благодатні,Твої Господь води,
на землю любов Твою ллють.