Кажуть, вода має пам'ять
Я хотів би тієї води –
зі стрімкої карпатської річки,
що жива, мов веселки сестричка,
і зліта, невідомо куди.
Я хотів би тієї води,
що з джерельця ковтнув на Чукотці,
що, за волі небесного Отця,
врятувала мене од біди.
Я хотів би тієї води –
з офіцерської теплої фляжки,
що в степу Казахстану, мов пляшку,
не розбив, як лишився один.
Я хотів би тієї води –
із фіорду норвезького літа,
де обличчя щастило омити...
Як же часто вертаюсь туди...
Я хотів би тієї води,
у яку я вдивлявся в Тбілісі,
я любив її вольнії риси,
і щодня до Кури я ходив.
Я хотів би тієї води,
де – за руки – заходили в море,
де сто років було ще до горя,
де думки, як життя, – молоді...
А іще я хотів би води,
під яку ми потрапили в зливу...
Львовом йшли, невичерпно щасливі,
і ніхто не прискорив ходи...